2009-06-26
Не багато залишилось у світі країн, які могли б пишатися такими давніми весільними традиціями, як Індія. Ці звичаї у своїй унікальній тисячолітній красі з віку в вік лишаються майже незмінними. Цікаво, що виділяють кілька різновидів індійських весіль – цілих вісім! При цьому найменш розповсюджений різновид - це весілля-гандхарва, коли закохані укладають шлюб без дозволу батьків. Зрозуміло, що на такій церемонії пишних традицій не побачиш, адже у консервативній Індії більшість шлюбів укладається не тому, що молоді кохають одне одного, а по домовленості і за згодою батьків наречених. На святкування гандхарва йдуть тільки у крайніх випадках, під впливом пристрасті. Цікаво, що при цьому одним з методів є викрадення нареченої, аналогічне циганському. Називається це ракшаса, але за традиціями дозволяється тільки кшатріям. Для того, щоб батьки не могли розірвати такий шлюб, чоловік проводить спеціальній обряд з вогнем. Він приносить від брахмана вогонь у свій дім та жертву, розсипаючи по підлозі священну траву. Проте більш традиційними є шлюбні домовленості. Батьки хлопця шукають йому наречену, яка б задовольнила різним вимогам, у тому числі за свої гороскопом. Потім домовляються з її батьками про шлюб. К наслідок, від дівчини взагалі майже нічого не залежить. Отже, інші різновиди шлюбів – Брахма, дайва, арша та інші – всі укладаються за такою схемою. Розрізняються вони тільки церемонією та деякими деталями. Наприклад, у шлюбному ритуалі арша наречений купує собі жінку за бика та корову. На весіллі дайва наречену передають не чоловіку, а жрецю. Взагалі у різних індійських штатах можуть бути і різні весільні традиції. Вони неоднакові навіть у межах одного штату. В Західній Бенгалії після того, як батьки усе узгодять, влаштовують дві зустрічі молодих. Вони називаються ашир-вад, за своєю суттю це схоже на наше благословення. Наречені отримують подарунки від батьків, а також одне від одного. У багатьох районах Південної Індії церемонії заручин не влаштовують. Проте багато уваги приділяють гороскопам молодих, і тільки після ретельного їх вивчення можна обирати дату весілля. Навіть кандидатури наречених підбирають виходячи з міркувань гороскопів. У день весілля нареченим забороняється їсти і пити до початку шлюбної церемонії. У домі нареченого дівчини-родички виконують ритуальні пісні і танці. Потім розпочинається дуже цікавий та гарний обряд – гайє холуд. Це ритуал вихваляння жовтого кольору, який в індійській культурі асоціюється із сонцем та символізує вірність. Ця церемонія нагадує іншу традицію – «свято барв холі», з тією різницею, що тут барва тільки одна – жовта. Усі гості та родичі посипають одне одного кольоровим пилом, фарбують обличчя у жовтий колір. Після цього ритуалу батько нареченого урочисто називає імена померлих родичів сім’ї, таким чином сповіщає духам предків, що їхній нащадок сьогодні одружується. Після оголошення всі учасники церемонії направляються до нареченої, в будинку якої повторюється гайє холуд. Зазвичай весілля влаштовують ввечері у будинку нареченої. Саме туди прибуває хлопець у супроводженні родичів та друзів. Як і в інших весільних обрядах, до цієї церемонії спеціально готується маленький храм. Зверху він покритий тентом, а у кутах прикрашений пальмами та великою кількістю запашних квітів. Багато з них жовтого кольору. Наречений стає на плоский камінь та чекає, коли кілька чоловік винесуть дерев’яний паланкін з його нареченою. Дівчина вдягнута у весільне сарі. Це особливий наряд, він шиється з яскравої червоної парчі та золотих ниток. Обов’язково треба вдягти багато прикрас, якщо не зі справжнього золота, тоді з жовтого металу. Отже, наречену виносять у паланкіні, носильники сім разів обходять навколо нареченого і просять молодих вперше зазирнути одне одному в очі. Це називається церемонією першого погляду. Хлопець та носильники рухаються до того місця, де чекає священик. Він возносить молитви і після того, як молоді вимовлять клятви, з’єднує їхні руки гірляндою квітів. Наречений в цей момент наносить червону фарб на лоб та проділ своєї коханої. Все, віднині вони чоловік та дружина. Після обряду всі запрошені відправляються святкувати у спеціальне приміщення «бозарган», там влаштовується свято з піснями й танцями. Весілля триває всю ніч, лише вранці гості уходять, а молода дружина відправляється у будинок чоловіка. В ньому молодих вітають, церемоній ніяких не влаштовують, бо всім потрібний відпочинок. А наступного дня тепер вже в домі чоловіка знов чекають гостей – родичів дружини, банкет та розваги тривають. Така церемонія популярна у штаті Пенджаб і коштує вона дуже дорого. За нареченою дають дуже великий посаг, батьки молодих намагаються затьмарити одне одного своїм багатством. Між заручинами, коли наречений вдягає дівчині обручку, та церемонією проходить декілька місяців. У цей час батьки нареченої готують для неї посаг: велику кількість сарі, прикраси, кухонні приналежності. За два дні до весілля дівчина нікуди не виходить з будинку, який прикрашують квітами, кольоровими лампочками, стрічками. У день весілля наречена терпляче чекає свого майбутнього чоловіка на майданчику перед будинком. Дівчини з Пенджабу вважаються дуже сором’язливими та скромними, вони не виставляють себе на показ, тому її обличчя повинно бути хоча б наполовину закрито сарі. Наречений вдягнений у яскравий наряд та тюрбан, гарно прикрашений золотом, прибуває верхи на коні. За ним їде дружка та потім – всі інші учасники процесії. Є й трохи інший зовні обряд одруження. Він також починається, як і в першому випадку, з церемонії гайє холуд. За цим процесія з будинку нареченого починає рух до будинку дівчини. Процесія у супроводі музикантів рухається шумно та весело. Бачили, як гарно співають і танцюють у індійських фільмах? Ось саме це і відбувається на вулиці, якою йдуть гості та наречений. У воріт батьки нареченої зустрічають хлопця та ведуть далі у двір, де його чекає наречена. Відбувається обмін гірляндами квітів, які дають одне одному хлопець та дівчина. Це і є обряд вінчання. На дворі будинку вже стоїть маленький храм, який зроблено з бамбукових палиць (не менше п’яти), а дах, накритий тентом. Туди й ведуть молодих після вечері. В центрі цього храму розведено вогонь, який відіграє найважливішу роль у церемонії. Молоді повинні спочатку сісти біля палаючого вогню, потім піднятися і обов’язково обійти навколо нього сім разів. При цьому один кінець сарі нареченої прив’язаний до поясу її майбутнього чоловіка. Такий вузол символізує їхній союз та взаємну прив’язаність. Цікаво, що за старовинною традицією індійського народу, якщо чоловік хотів мати від майбутньої дружини тільки синів – він брав її лише за великий палець, а якщо не заперечував проти дочок – то міг взяти всю руку. Після цієї церемонії наречені і вважаються подружжям. Після повернення у будинок новоспеченого чоловіка із жартами проводжають до окремої кімнати, а дружина залишається у своїй спальні. Родичі нареченого повертаються ночувати до себе. Вранці молоду жінку у тому ж весільному сарі проводжають до її нового дому. Тепер наступного разу вона побачить своїх батьків лише через місяць. До речі, у стародавні часи після церемонії наречену відправляли на ніч у дім жінки з касти жреців. Там вона як би залучалася до долі жінки, яка була щаслива у шлюбі та жила за релігійними законами. Для першої шлюбної ночі молодим також вважається за потрібне вдягти спеціальні прикраси. Але між весільною церемонією та цією миттю повинно було минути не менше ніж три дні. Між молодим подружжям вкладалась палиця з дерева удумбару, яка символізувала, за індійськими віруваннями, втілення бога Вішавасу. Через три дні цьому богу возносилась молитва, якою просили його залишити наречену чоловіку, тепер молоді могли провести першу шлюбну ніч. На півдні країни звичаї схожі, але мають і відмінності. Тут жінкам не викрашують проділ на знак заміжжя і не ставлять ніяких особливих знаків. А замість багатого намиста у якості символу виступає золотий ланцюжок. Знімати його – погана прикмета. Коли процесія на чолі з нареченим рухається до будинку дівчини, зустріти її можуть тільки чоловіки – по-перше, це батько та дядько нареченої. Молодший брат дівчини повинен зустріти нареченого біля воріт, вимити йому ноги та поцілувати його. За допомогою цього ритуалу майбутні зять і шурин породнилися. Але жодна жінка з цього дому не повинна попастися на шляху процесії. За прикметами це до добра не доведе. Крім того, на півдні менш консервативні звичаї. Тут молоді під час церемонії обмінюються обручками, а не тільки гірляндами з квітів. На відміну від трьохденної стриманості у інших традиціях, вони можуть провести першу шлюбну ніч разом, а вранці, як і західні наречені, відправляються у весільну подорож. Ще кілька слів про ювелірні прикраси. В нашій традиції, це перш за все ознаки розкошу та статусу. Проте в Індії це дань звичаям. Оскільки весілля це найурочистіша подія у житті багатьох індійців, для неї готують цілий комплект прикрас. Їх дарують і чоловіку, і жінці. Для нареченої роблять спеціальне шлюбне намисто, яке називається «талі» або «мангель-сутра», яке під час церемонії наречений вдягають на неї. Це намисто жінка буде носити все життя. Оскільки традиційне індійське весілля задоволення дуже дороге, адже запрошених родичів та друзів на святі буває до 700 чоловік, існують і більш скромні варіанти. Це і зрозуміло, бо рівень життя в країні й досі доволі низький. На півночі країни не святкують індивідуальних весіль. Тут не має подарунків, нарочитої демонстрації багатого посагу. Кілька разів на рік влаштовуються великі колективні урочистості, в яких бере участь 30-50 пар наречених. Зазвичай це відбувається біля маленьких сіл, щоб вмістити всіх гостей будують містечко з палаток. Шлюбний ритуал починається з самого ранку, під відкритим небом. Наречені вдягнуті у білі наряди. Дівчинам не дозволяються коштовні прикраси, можуть бути тільки гірлянди з білих квітів. За традицією, спочатку до місця церемонії виходять хлопці. Вони розсаджуються на циновках. Потім до них приєднуються їхні наречені. Вони вдягають на чоловіків гірлянди з квітів та сідають зліва від них. Таким чином, немає демонстрації розкоші, що означає - усі рівні між собою. А що ж чекає дівчину після одруження у Індії? Індійські родини дуже великі, під одним дахом мешкає кілька поколінь. Старша свекруха у родині вирішую усі сімейні та фінансові питання. Новій жінці спочатку буває важко вписатися в існуюче коло. Але традиції індійського виховання допомагають безболісно звикнути до цього. Хоча нам індійські традиції можуть показатися дуже екзотичними, тут вкладається стільки же щасливих шлюбів, ніж в інших країнах.